Мне так кажется, в этих глазах берет краски весна,
А в улыбке теплом насыщается жаркое лето.
Обаяние так глубоко, не достанешь до дна,
Даже в полной тени наполняешься нежностью света,

Как зима в январе, где нежны и мороз и снега,
Разливаясь дождём, как знакомой мелодией песни,
Где так много звучит в лёгком треске немого огня,
И все то, что не здесь, во мгновение сложено вместе.

Мне так кажется, слышится в музыке, ветре, словах,
Что в колышущих соснах, как шёпот, чуть слышен, как шорох.
Мне так видится в этих чудесных и нежных глазах,
Остальное всё там, за небрежно задёрнутой шторой.

***

Так здається мені, в цих очах бере барви весна,
А від посмішки жар, що спекотне насичує літо.
Чарівної душі, глибина, не дістанешся дна,
Навіть в тіні тіней все ж наповнена ніжністю світла.

Як у січні зима, де так ніжні мороз і сніги,
Наче грає дощем, нам знайомі мелодії пісні,
Де про все розповість, тихий тріск у легкому вогні,
І все те, що не тут, миттю складене разом у дійсне.

Так здається мені, чую в музиці, вітрі, словах,
У верхівках смерек, наче шурхіт, як шепіт, у горах,
Я так бачу у цих дивовижних і ніжних очах,
А все інше десь там, за вікном, що приховує штора.